Астрал: За межами Потойбіччя (2026). Коли франшиза забуває, як лякати

Джемма виросла в будинку, де її мати поводилася дивно, навіть дуже дивно. Вона кричала, билася головою об плитку, та одного дня ці крики припинилися назавжди. Гадаю тут пояснювати не варто. А вже через двадцять років Джемма повертається в той самий будинок уже з власною донькою, та будучи в ролі мами. Вона хоче створити щасливі спогади там, де були лише страшні. Але минуле не відпускає.

Джемма виявляє, що може подорожувати в Потойбіччя. Це такий собі сірий світ між життям і смертю, де блукають втрачені душі. Здавалося б, ось воно, унікальне вміння. Але є нюанс - Джемма може не лише входити туди, а й витягувати звідти дещо назад у реальний світ. Це, м'яко кажучи, погано.

Режисер Джейкоб Чейз, відомий своїм горором Давай пограємо 2020 року, цього разу написав сценарій сам. І це, мабуть, головна проблема фільму.

Що вийшло добре

Амелія Ів. Британська акторка, яку багато хто пам'ятає за серіалом Привиди маєтку Блай від Майка Фленаґана, грає Джемму. Вона тягне на собі весь фільм. Її героїня не просто кричить від жаху, вона бореться з власними демонами з минулого, зі страхом стати такою ж матір'ю, якою була її мати. Ів показує це переконливо.

Лін Шей. Еліс Рейнер повертається, це єдина персонажка, яка була в усіх п'яти попередніх частинах, попри те що її героїня померла ще в першому фільмі. Лін Шей вже за шістдесят, але вона досі витягує будь-яку сцену, в якій з'являється. Її Еліс розповідає Джеммі про її дар.

Атмосфера. Оператор Дейв Гарбетт знає, як зробити будинок моторошним. Коридори, тіні, раптові звуки. Все на місці.

Що не спрацювало

Сценарій. Ось тут біда. CBC News написав, що фільм спотикається, хитається і провалюється чим довше триває. І це точно. Друга половина втрачає будь-яку напругу. Сюжет стає передбачуваним. Персонажі роблять дурниці. А фінальна битва виглядає як карнавальний атракціон.

The New York Times порівняв демонів з костюмованими акторами на Хелловін. Один з монстрів, за описом видання, виглядає як косплей на Оззі Осборна. Це не комплімент, якщо що.

Страх. Це горор. Але він не лякає. CBC News прямо пише про навмисну відсутність справжнього страху. Скрімери є, але вони працюють лише на тих, хто ніколи не дивився жодного фільму жахів. The LA Times зазначає, що нова частина запозичує все, що ми вже бачили, і додає мало свого.

Персонажі. Джемма, її хлопець коп Нік, донька Мая, троє старих, які ходять вулицею. Лос-Анджелес Таймс пише, що більшість глядачів навряд чи будуть їм співчувати, і це правда. Фільм намагається розповісти історію про травму дитинства, але робить це поверхово. Сценарій ніби соромиться того, що він горор, і намагається бути драмою. Виходить ні те ні се.

Що кажуть критики

Оцінки розділилися: На Rotten Tomatoes фільм має близько 57 відсотків від критиків. Але попкорнметр показує 70 відсотків від глядачів. Metacritic дає 46 зі 100. IMDb тримає 6.3 з 10. CinemaScore поставив C+. Letterboxd дає 2.8 з 5.

Exclaim написав, що це безперечно найгірша частина франшизи. Це сміховинна імітація кращих фільмів. The New York Times назвав Потойбіччя дешевим атракціоном. Але є й ті, хто знайшов плюси. Joblo пише, що фільм знаходить новий напрямок для франшизи і пропонує кілька справді моторошних моментів. Проблема в тому, що цих моментів занадто мало.

Моя оцінка

Я хотів би, щоб цей фільм був кращим. Франшиза Астрал колись була подією, перший фільм Джеймса Вана зламав шаблони і налякав мільйони людей. Але з кожною новою частиною магія зникала. Чейз спробував повернути її, створивши нових персонажів і нову історію. Але він забув найголовніше. Горор має лякати. А не вчити нас жити з травмою. Атмосфера першої половини на високому рівні. Але сценарій все руйнує, до того ж фільм виглядає дешево, не в сенсі бюджету, а в сенсі ідей. Він бере теми, які вже були в Потойбіччі, і просто переказує їх іншими словами.