Діґґер (2026). Том Круз копає під себе, а Іньярріту копає ще глибше

Діґґер Роквелл (Том Круз) — найбагатша людина світу. Нафтовий магнат, який живе в розкішному маєтку, дбає лише про свою стару кішку Меґґі і вважає, що весь світ йому щось винен. Коли його компанія бурить у Гренландії, відколюється айсберг розміром із п'ять Вашингтонів і повільно дрейфує до Європи. Катастрофа неминуча.

Але Діґґер не збирається визнавати провину. Він вирішує стати рятівником. Тим самим, хто й спричинив проблему. Разом із ученим Ґанешем (Різ Ахмед), який намагається достукатися до влади, і президентом-божевільним Компсоном (Джон Ґудмен) він запускає машину піару, брехні та абсурду.

Це не фільм катастрофа. Це сатира на тих, хто вважає, що може купити собі прощення. І на тих, хто їм вірить.

Що вийшло добре

Том Круз. Він грає так, ніби це його останній шанс щось довести. Грим, сивина, зайва вага, гидкий характер і все це працює. The Telegraph пише, що це найбожевільніший фільм року, і Круз у ньому просто розчиняється. Empire зазначає, що актор віддає ролі все, і це видно. Навіть якщо сам фільм вам не зайде, гру Круза ви не забудете.

Різ Ахмед. Він грає тихого, виснаженого вченого, який єдиний у цьому божевіллі говорить правду. Поки всі кричать, він намагається щось зробити. The Playlist називає його справжнім якорем фільму. І це правда. Без нього сатира перетворилася б на суцільний крик.

Амбіції. Іньярріту не боїться. Він бере 180 мільйонів доларів, зірку рівня Круза і робить щось настільки дивне, що Warner Bros. довелося випускати рекламу з негативними відгуками, аби зацікавити людей. Це сміливо. BBC дає фільму чотири зірки і називає його безмежно амбітним. Guillermo del Toro публічно захистив фільм, назвавши його сміливим і кінематографічно складним.

Акторський ансамбль. Джон Ґудмен у ролі президента, який стріляє спершу, а потім питає. Сандра Гюллер у ролі сестри Діґґера, яка лише кричить. Джессі Племенс, Майкл Сталберг. Усі вони грають карикатури, але роблять це з таким задоволенням, що за ними цікаво спостерігати.

Що не спрацювало

Критики розділилися. Це не просто маркетинговий хід. Rotten Tomatoes показує 51-53% від критиків. Але серед топ-критиків рейтинг падає до 33%. The Times дав одну зірку і назвав фільм виснажливим. The Guardian і The Independent дали по дві. Time назвав його агресивно несмішним. The Boston Globe поставив нуль зірок. TheWrap назвав його безсилою, самозакоханою маячнею. Variety пише, що фільм настільки сповнений власної важливості, що не може бути смішним.

Сатира, яка кричить. Головна проблема, на яку вказують критики, це те, що фільм більше хоче щось довести, ніж розважити. Telegraph India пише, що це як дуже дорога лекція, прочитана на максимальній гучності. Персонажі кричать, промови стають дедалі пафоснішими, ситуації дедалі абсурднішими. Але комедійного ритму немає.

Метатекст. Ближче до кінця фільм робить різкий поворот, який має пояснити, чому все було настільки карикатурним. Euronews називає це метатекстуальним твістом, який або врятує фільм для вас, або остаточно його знищить. Для одних це геніально, для інших це самозамилування.

Що кажуть критики та рейтинги

Оцінки розділилися навпіл. На Rotten Tomatoes — 51-53% від критиків, але 71% від глядачів. Metacritic дає 44-46/100 від критиків, але 66/100 від користувачів. IMDb тримає 7.1-7.4/10. Letterboxd — 3.7/5. CinemaScore невідомий, але касові збори красномовні: 8 мільйонів доларів за перші вихідні при бюджеті 180 мільйонів. Це один із найбільших провалів року.

Моя оцінка

6.5 з 10

Це не поганий фільм. Це фільм, який не для всіх. Іньярріту зробив сатиру, яка кричить, але не завжди влучає. Круз викладається на всі сто, Ахмед тримає емоційний центр, а Ґудмен розважає. Але між ними — багато галасу, який не завжди перетворюється на сенс.

Якщо ви любите «Бердмена» і «Доктора Стрейнджлавa», вам може зайти. Якщо чекали на блокбастер із Крузом у головній ролі, краще передивіться «Місію нездійсненну». Це кіно, яке або вас захопить, або втомить. Третього варіанту немає.